Коммандос. Формування, підготовка, видатні операції спецпідрозділів. Дон Міллер

Ця книга не має аналогів у вітчизняній літературі. У ній в стиснутому вигляді викладено історію військових і поліцейських підрозділів спеціального призначення з часів Першої світової війни до наших днів. 

У книзі розглянуті всі скільки-небудь чималі операції елітних форм різних країн світу, які стали надбанням засобів масової інформації. Більшість із них ще не згадувалося російською мовою навіть у закритих виданнях.

Складник є фахівцем у галузі розвідувально-диверсійної діяльності. Це дало змогу йому підібрати такі матеріали, які представляють цікавість для професіоналів, і водночас приваблюють найширші читачські круги. 

Вся книга від початку та до кінця читається буквально «на одному диханні».

Передмова

Що таке підрозділ спецпозначення? Сенс цього терміну на початку століття був істотно іншим, ніж зараз. 1900 року англійський сліпон відніс би до таких палацову кавалерію або бригаду королівської гвардії; француз — кінських стрільців із Венсена, американець — корпус морської піхоти; німецькець — руску лейб-гвардії, а російська — кавалергардів і Павловський полк. Сто років тому, як і в нинішні часи, спеціальні війська створювали спеціальні завдання, тільки їх вміст абсолютно різний.

Раніше завданням номер один була охороною глави держави (короля, імператора або президента). Лише корпус морської піхоти США оберігав ще й американські флотилії. Відповідно, вважалося дуже важливим «благородне походження» офіцерів подібних формувань, їх належність до вищих шарів суспільства. А для нижніх ремонтів головним критеріям добору слугували зовнішні дані: зріст, статура, сила. Основний упор у навчанні спецвойск робили на стрийній та фізичній підготовці. Адже вони мали були символізувати своєю зовнішністю і виправкою бойовий дух, доблесість, професіоналізм національної армії. Відповідно, величезна увага приділялася екіпіровці. Парфуми та солдати одягали в красиву уніформу, зшиту з найкращих тканин і припасовану топ про фігуру кожного бійця, і забезпечену до того ж безліччю прикрас.

У наші дні підрозділами спецпризначення називають порівняно невеликі формування всебічно підготовлених бійців, які мають здійснювати «особливі» операції, пов'язані з підвищеним ризиком, що вимагають нестандартних рішень. До них належать дії в тилу противника або там, де немає чіткої лінії фронту; заглушення повстанців; нейтралізація акторів; виконання секретних завдань на чужій території у мирну пору. Сьогодні підрозділами спецпризначства англійець назвав би САС і СБС; француз — парашутистів Іностанного легіону або жандармів з «групи втручання»; американдар — своїх рейнджерів і «тюленів»; німецькикподібний назвав би би би би знамениту ГСГ-9, а російський — спецназ.

Засоби масової інформації довгий час нічого нементували на цю тему. Так було до 18 жовтня 1977 року, коли німецькі коммандоснищувачі арабської варварської групи, яка захопила літак із 90 пасажирами на борту та без втратометрівометрів захистили всіх заледів. Відтоді читачів газет і журналів, глядачів телебачення, слухачів радіо буквально бомбардують повідомленнями про дії підрозділ спецпозначення в різних частинах світу.

Наприклад, 3 жовтня 1993 року телепрозорі в Європі та США могли спостерігати висадку рота американських рейнджерів із вертольотів у районі готелю «Олімпік» у Мохадішо. Ця операція була спрямована проти прихильників Мохамеда Айдіда, лідера однієї з групувань, які брали участь у цивільній війні врімії. А вже наступного дня всі інформаційні агентства планети транслювали репортаж про штурм будівлі російського рейху дивіцією імені Дзержинського — елітарним з'єднанням російських внутрішніх сил. І так майже кожен вечір: на блакитних екранах з'являються французькі «пара» вcose й ізраїльські «сайрет голані» в Лівані, індійські «пара» в Пенджабі та російські спецназівці в Чечні, американські «тюлені» на Гаїті та турецькі коммандос у Курдістані... Або зовсім недавно: мільйони людей бачили як перуанський спецназ штурмує резиденцію посолу Японії, звільняючи там 72 заложники та стріляючи в упор 14 акторів лівоекстремістського штибу.

У сучасну епоху підрозділ спецпризначення стали невіддільною частиною збройних сил, поліції та органів державної безпеки більшості держав. До того ж їхня кількість безперервно зростає, а сфера діяльності розширюється. Цьому сприяють три головні чинники. По-перше, після розпуску організації Варшавського договору, розпаду ПАР і СРСР кількість так званих «гарячих точок» у світі неабияк збільшилася. До колишніх тлівальних конфліктів додалися нові: на Балканах, на Кавказі, у Середньій Азії. Раніше світ був врівноважений між двома полюсами — Москвою і диваном. Тепер балансу сил немає, унаслідок чого спалахують усі нові та нові конфлікти.

По-друге, внаслідок складного економічного та політичного положення у своїх країнах багато держав воліють спиратися на порівняно малочисне формування універсального характеру, а не на традиційні армійські частини. Іншими словами, з їхнього погляду армія менш надійна в сенсі відданості слухняним режимам і професійно менш придатна для боротьби з «внутрішнім ворогом», порівнюючи зі спеційками. До того ж на утримання армії потрібно більше засобів.

По-третє, у наш час, коли телебачення повсюдно стало найпотужнішим засобом впливу на масову свідомість, не можна не враховувати свого роду моду на спецпідраз-ділі. Навіть у найбільш глухих куточках земної кулі дії коммандос знімаються ручними відеокамерами та через супутники передаються безпосередньо на телеекрани в усьому світі. Завдяки цьому солдати елітних частин стали сучасним еталоном безстрашних воїнів, яким до снаги буквально все. Художні кінострічки деталізують це загальне враження на вигаданих, зате надзвичайно захопливих конкретних прикладах.

Коротко кажучи, зараз настав «епоха Рембо»...