Харківськацинстична школа: продокумент. Печений О.П., Дуже рада-Фатеєва І.В., Крат В.І.

Монографія присвячена ученню продокумент у сучасних реаліях, зокрема, договору розглядається як універсальна правова категорія, властива не тільки громадянським, а й іншим галузям права. Характеризуються принцип свободи договору; сторони договору та інші учасники договорених правовідношень; висновок, зміна та розторгнення договору та ін. 

Домови аналізуються не за групами та видами, а за сферами громадянсько-правового регулювання: у сфері зобов'язаного, корпоративного, спадкового, сімейного, житлового права, права інтелектуальної власності.

Для викладачів, аспірантів, студентів юридичних вузів, суддів,нормальних працівників і широкого кола читачів.

Передмова

Домовлення застосовується в усій галузі права, а не тільки в правленні зобов'язаного.

Бернхард Вінндшейд

Ємне твердження Б. Віндшейда орієнтує на багатогранність поняття договору та використання договорених механізмів у багатьох сферах права. Оскільки монографія виходить у циклі «Харківська цивілістична школа», вона присвячена дослідженням договору саме як громадянсько-правової конструкції. Водночас приділено увагу та окресленню напрямів використання договору в чудових від цивілістичних сферах права. Більшою мірою це характерно «рідним» громадянському сімейному, земельному, житловому та (як не прискорено констатувати, все ще наявному в Україні) господарському праву. Більш спірним і проблемним стало застосування modus'a договору в публічному правті, чого автори теж торкнулися в цій монографії.

У цивілістичній же зоні також неабияк розширений ареал договору, який розглядається не тільки як основа виникнення зобов'язань, але і як джерело права і як універсальний інструментрій, місце якому, крім Книги 5 Гражданського кодексу України, також і в загальній його частині. Це спостерігають на прикладі співвідношення законодавства та договору (ст. 6 ГК України) та інших проявів втілення принципу свободи договору; усередніхгодах, регульованих у гл. 7 ГК «Юридичні обличчя», договорень у віщовому праві (Книга 3 ГК України) та ін. З огляду на ці законодавальні підходи, стали з'являтися й наукові розробки понять вічного, розпорядного, корпоративного та інших договорів.

Унікальною нам здається книга професора С. Н. Ландкофа «Торгові угоди: теорія та практика» (1929 р.), витримки, з якої публікуються у монографії. Коментуючи українське громадянське законодавство того періоду, автор співвідносить його з законодавством союзних республік, а також законодавством інших держав. Причому їх спектр досить широкий — це не тільки зазвичай порівнюване законодавство Німеччини та Франції, а й США, Бельгії, Китаю, Японії. Поряд із комментуванням, у роботі проф. С. Н. Ландкофа викладається федеральна практика, з якої очевидний хід пошуку розв'язання проблем у правопримиренній діяльності. Дається інтерпретування норм права з оглядом наукової думки на той чи інший рахунок. Водночас розглядаються не всі угоди, а лише деякі — агентський, запорука товарів у обігу та перероблянню, поспіль і постачання, куплі-продажі, комітет, переговори складського зберігання, включно з варрантами, договорами поточного рахунку та чеком.

Тут публікуються фрагменти книги проф. С. Н. Ландкофа, що стосуються тільки двох договорів — агентського та запорука товарів у обігу та переробленні, з огляду на те, що деякі міркування втратили актуальність у зв'язку зі зміною законодавства. Не представляє інтересу і все те, що стосується особливостей участі державних підприємств у договорених відносинах. Звісно, особливо чималі зміни зазнали договорені відносини постачання та інші, на які неминуче накладає відбиток радянський період права.

Однак суттєві моменти, на які автор звертає увагу, хід його наукового аналізу та алгоритм міркувань гідні того, щоб їх привести, щоб читач відчув глибину аналітичної думки, притаманну цимИлістичним дослідженням того часу. Деякі ж угоди настільки опукло схарактеризовані, що сьогодні подібне в в вітчизняній літературі зшукати важко.

Треба зауважити, що під час написання цієї монографії були пропрацьовані всі наявні з огляду на її питання публікації сучасних українських авторів. Зі жалством змушені констатувати, що деякі напрями використання конструкції договору в українській цивілісиці мало або зовсім не освоєнні. Це стосується віщового договору, договорів у корпоративному середовищі (між акціонерами). Ситуації не змінює наявність статей і навіть диссертацій — рівень багатьох із них залишає бажати кращого, а коефіцієнт корисної інформації наближиться до нуля. Тому в окремих аспектах монографії автори не мали ані реальної, ані професійної можливості, і бажання використовувати такі роботи. Оскільки автори монографії прагнули триматися рівня, заданого класиками української цивілістики, роботи яких наведені в розділі 1, у ній використовувалися наукові розробки гідного рівня.

У тій частині монографії, де йдеться про сучасні українські реалії використання договорної конструкції, логіка викладу була визначена планом окреслити контур договореного ареалу, але не з позицій договореного права, що зобов'язувало б вибрати іншу формат викладу. Рухаючись від загального до приватного, у розділах 2 і 3 монографії розкрито загальні положення про зобов'язання, принцип свободи договору, порушені зміни, що торкнулися конструкції договору у зв'язку з розвитком нових технологій — це і smart-контракти, і електронна комурація та ін.

Розділ 4 вмістив розділи про окремі угоди. Водночас ми не вважали доцільним дотримуватися відомої схеми викладання договореної тематики, з огляду на різновиди або групи договорів. Уникаючи розмов про критерії таких класифікацій, чому вже було присвячено достатньо публікацій, автори цієї монографії орієнтувалися на ті сфери громадянсько-правових відносин, де застосовуються договорені конструкції. У межах кожної сфери з тим чи іншим ступенем деталізації додається матеріал про проблемні аспекти, які привертають до себе увагу на практиці та за якими розгортають наукові суперечки.

Внаслідок такого підходу мала місце намір окреслити всю трійку договору. І хоча автори були орієнтовані на досить стислі обсяги, загалом дослідження таких договорених сфер вийшло досить широким. І це при тому, що деякі з цих сфер дано або особливо лаконічно, або оглядово (наприклад, угоди в сімейному та спадковому праві) для уникнення повторів тематики інших монографій із циклу «Харківська цивілістична школа». Щодо глибини, то, звичайно, кожному з цих напрямів може й має бути приділено стільки уваги з позицій наукової аналітики, скільки воно заслуговує. З зрозумілих причин дати вичерпний і глибинний аналіз у цій монографії не передбачалося можливим.

Отже, кажучи про зобов'язання, ми стикаємося з феноменом, який претендує на проникнення в багато сфери цивільних відносин, а не тільки зобов'язаних, і більше того, не тільки цивільних, — це адміністративні та інші угоди в громадському праві.

Треба констатувати, що безперечна істина про значущість договору в широкій області права, якою проникали ще пандектисти, поступово відкривається і українським юристам — дослідникам права та практикам. Сподіваємося, що монографія внесе свою лепту в засвоєння цього феномену.

Професор І. В. ЗавдякиФатеєва